Правило:

Не май секретів від інших, але секрети інших невидавай нікому.

Будь який затаяний помисл чи думка, будь який намір ставлення чи порив, який виник в серці але на волю не дібрався, їсть людину з середини, вбиває її здоровя, гнітить.

Бо кожна думка, чи порив - це енергія яка прагне вийти.

Погано ж бо тримати у собі усе, воно гниє і пускає сморід. Якщо б навіть візично у людини не було б травної, вивідної системи, то з часом людина б впала хворобу, знесилилась і навіть померла. Усе що входить в людину так само має здатність виходити.

Попробуйте багато їсти і при цьому не ходити в туалет. Це передує нестерпному болю, розладу шлунку, отруєнню токсинами...

Це не можливо тримати у собі усе що прийшло. Так і не лише з їжею. Їжа це банальний побутовий приклад.

Протягом життя ми приймаємо. Приймаємо чиїсь слова, приймаємо від когось його турботу, ласку, допомогу. Ми отримуємо.

Якщо ж самі у свою чергу не будемо віддавати ми помремо. Усе що входить повинно і виходити. Але не просто виходити, а обдумано виходити. Користі бі було з їжі, як що б вона одразу виходила з організму, і не засвоювалась, не еретворювалась, даючи йому тим самим енергію.

Дозвольте виходити тому, що було створене вашим я. Воно може бути гіршим ніж війшло. Воно може бути кращим. Воно навіть деколи може бути таким самим але воно прагне вийти.

Я казав Маркес: «Ніхто не запам’ятає тебе за твої думки».

Коли хтось заповів нам якусь страшну таємницю про себе, інформацію про свій гріх - не сприймайте цього, як організм не сприймає зіпсованих продуктів. Одразу ж поверніть її, викиньте з себе, а самі забудьте. Не приймайте її, не переварюйте, не намагайтесь засвоїти, перетравити..

Це матиме плачебні наслідки. Просто в той же момент звільнітьсЯ від неї. Але важливий момент. Отразу ж відмовтесь від неї. Не носіться з нею, а то інші побачать хворобу вашого організму і цим ви відкриєте чужу таємницю. Нехай в час отримання цієї страшної таємниці, ви одразу подумаєте дасте пораду, а далі забудьте, викиньте з голови.

Чужа таємниця, це не ваша таємниця і будьте цього певні. Вам про неї нічого не відомо.

Існує  така річ що при скоєнні чогось гріховного людина, тримає це у собі. Але воно в середині, і з часом той гній і ті токсини ще більше і більше пригноблюють людину, роблять її хворою, як морально так і фізично. Гріх шукає вихід, але боячись осудження, людина не може це розказати всім, а шукає найближчу собі людину, і тут же виливає на неї усе, що за стільки часу уже встигло набути настільки безобразного вигляду.  

Одразу ж вмийтесь. Вмийте руки. Не приймайте цього одразу ж викиньте в сторону, вмийтесь і забудьте. Ви помогли людині тим що вислухали. Ви можете допомогти навіть порадою. І все. Будьте певгі ви зробили все, що б було краще. Але носитися з чужим лише ускладнить ситуацію як вам так і близькій вам людині. Забудьте. НІчого не було. І ЦЕ БУДЕ ТАК.

Що ж робити якщо ми самі зробили гріх. Так склалися обставини. Чи може вмисно. Що робити? Куди діватися.

Більшість звичайно тримають в собі, надіючись що ніхто не дізнається, і воно забудеться, наче нічого і не сталося. Але ж воно сталося.

Але ж насправді ми прийняли гріх. Насправді він у нас. І будь які спроби забути власний гріх, подібні до того як ми прибираємо сміття в кімнаті, замітаємо, миємо, що складається враження що все чисто. А насправді, увесь пил і бруд кидаємо собі під ліжко, чи за шафу. Що станеться з часом з тією кімнатою?

Єдиний вихід - це винести сміття за межі неї, лише тоді вона буде по справжньому чиста.

Якщо ви все розкажите близькій людині, будьте певні вам стане легше, але якщо людина не вміє в той же час "вмитися", а таких людей - більшість - брудно стане в її кімнаті. І вона тепер носитиметься з тим тягарем. Бо ж винести його на світло, на публіку вона теж не матиме права, бо цим самим видасть вас. Або вона просто прийме це і помиратиме разом з вами. В вашій кімнаті сміття буде менше,ну що ж ви помиратимите повільніше, але Абсолютно все ви вичистите всеодно не зможете.

Для повного очищення потрібно повиносити речі, повідкривати вікна, двері, для провітрення, і ...винести сміття, туди де його слід виносити...і де його, «нажаль» можуть побачити людини.

Так так, не дивуйтеся. Я закликаю вас розказати про свій гріх людям. Я не закликаю ходити по вулиці і розкидувати сміття, я закликаю вкинути його до іншого, десь в одне мівсце, але НЕ БОЯЧИСЬ ПРИ цьому, того що його хтось побачить, і взнає що то ваше.

 Розкажіть про свій гріх всім хто вас запитає, чи кому треба буде взнати його від вас. Розкажіть тому проти кого ви його зробили, якщо хочете звільнитися. Хто не питатиме - мовчіть.

Ви спитаєте як? Як можна розказати про таке всім. Це ж рівносильно вирити собі яму. Але це не так. Слово даю вам що це не так усе страшно як ви гадаєте.

Якщо ви каєтесь за гріх, якщо ви соромитесь його, а не гордитесь ним. Якщо ви акуратно покірно виносите сміття, а не ходите і розкидуєте його на вулиці, висипаєте на голову простими незацікавленим у цьому перехожим. Кара буде малою. Вона звичайно буде, адже будь який гріх тягне за собою погані наслдідки, але вона буде найменшою з тих всіх, ніж би ви гордились тим гріхом, або тим більше тримали його в собі. Повірте будьласка, та що там повірте - будьте певними вона буде найменшою з тих двох.

Так само і з хорошим. Бо навіть найсмачніша їжа, найкорисніша прагне вийти. Прада тут інший випадок ніж з зіпсованими продуктами.

Зіпсовані продукти треба викинути з себе одразу, інакше це матиме погані наслідки. До зіпсованих продуктів я відношу, як особистий гріх. так і інформацію про чужий гріх, образу на когось, непрощення.

До хороших продуктів я відношу знання, чиюсь турботу, підтримку, добре слово. Хороші продукти обовязково треба приймати. Не можна відмовлятись від них. Якщо ми відчуваємо, що вже ситі ними, це не означає що ми маємо відмовлятися від прийняття їх, завдаючи болю тим самим тим, хто нам їх дарує.

Це означає що ми повинні віддавати їх. І чим більше нам їх даватимуть, тим більше ми маємо їх віддавати, лише так ми зможимо не віідчувати «болю у шлунку».

Чому ми так боїмось сказати людині хороші речі. Підкреслити ті риси які подобаються, похвалити за щось, подякувати за щось, допомогти в біді.

Ми встидаємось сказати хороші речі, бо може це банально прозвучить, бо може нас не зрозуміють, бо може з нас сміятись будуть.

Ми соромимось признатись у своїх почуттях, бо боїмося що може нам не відповідять взаїмнністю.

Але ж будь яка хороша людина, яка чує в свою адресу похвалу, чи теплі слова не відповість вам ненавистю.

Якщо ж попри все людина всетаки на добро відповіла злом, це означає, що вона вже сита тими «теплими» словами в її сторону, а сама нікому їх не каже. Абож зовсім навпаки. Вона за своє життя чула лише погане в свою сторону, ї черево наповнене лише поганим і вона не має вам чим відплатитись. Навіть якщо ви їй дасте щось «хороше» - це перемішається з тим брудним, занапаститься.

Не бійтесь поразки. Нехай навіть ті хороші теплі слова будуть вам як тестером щоб визначити суть людини, її внутрішній світ.

Одже якщо людини відповість грубо - це не свідчитеме що ви погані а що погана вона, або погане у ній.

Якщо ж вона прийме ті слова, радійте, ви дали їй тих цідлющих прекорисних продуктів, які нададуть їй енергію і подовжать життя.

Але ні вякому випадку не вимагайте від неї нічого взамін. Бо це вже недарунок. Це уділ торговців.

Якщо ви закохались, то ні вякому випадку не очікуйте, що після тих теплих слів чи вчинків, одразу закохаються у вас. Не вимагайте того назад, бо інакше користі з того що ви їх дали.

Якщо людина з радістю приймає від вас блага, але не віддає, це означає, що вона ще не сита тими благами. Доведіть її доситості.

Плавно поступово. не все зразу, так і вдавитися можна.

Спочатку з неї може виходити все погане, але це лише для того щоб звільнити місце для хорошого.

Будьте терпимі до того, але і не дуже нав’язливими. Якщо людина дуже вперто проти ваших благ – не обмежуйте її свободу, а змиріться з тим.

Якщо ж ви це робити тільки щоб закохати у себе одразу ж забудьте про це.

Це просто має бути поривом вашої душі.

Коли людии вже нарешті наситились благами які ви їй припідносите, ті блага починають прагнути вийти. Так вони можуть виходити не у вашу сторону, так часто буває. Не розчаровуйтесь це нормальне явище. Але частіше вони все таки повертатимуться у вашу. Коли так стається - виникає замкнуте коло,

Яке ще в народі називають любов.

 Якщо ж все таки не полюбить, то ви ж нічого не втратили, якщо ви це робили не з очікуванням на щось в замін, а ви назавжди залишитесь хорошою для неї людиною, станете хорошим другом

Зауважте, що в замкненому колу блага переходять від одного до другого і навпаки.

Але не перший забирає у другого , або другий у першого.

Таким чином теж виходить замкнутий круг і він дуже подібний на переший, але його ми називаємо - корисливість. Це не любов.

Якщо ж у замкненому крузі обмінюються гнилими продуктами - це ненависть.

Якщо в замкненому крузі перший дає і вимагає щось за це - це бізнес

Якщо ж перший просто дає блага не очікуючи нічого в замін - це милосердя.

Якщо перший бає гниль і не отримує гнилі взамін - прояв терплячості другого.

Таким чином обдаровуйте людей добром, навіть якщо вони нам нічим того не заслужили. Не тримайте нічого в собі - це шкідливо.

Не приймайте гріх,

Якщо самі створили гріх - очистіться розкажіть всім.

Відбудьте кару поправтесь і більше не робіть.

Не і ізольовуйтесь від світу. Ви і всесвіт - одне ціле, і не треба ставити ніяких уявних рамок.

Памятайте про це!

Нещастя

Що є причиною нашого нещастя. Хтось скаже що доля підсуває нам не те що ми б хотіли. Я скажу інакше:
причиною наших нещасть, є занадто високі вимоги до долі, безглуздість наших бажань, та недовіра природі.
Таким чином ми сабі себе робимо нещасними.а проблема полягає в тому що ми вважаємо, що краще від природи
знаємо що для нас краще і як має бути влаштований світ. Таким чином щодуху намагаємось змінити його на
свій лад, наперекір природі. Стаємо нещасними у разі невдач. Проте ми дбаємо щоб було краще нам самим, в той час як
природа - дбає про всіх.
Існує чудовий вислів: Боже, дай нам терпіння змиритися з тим що змінити не можна, сили - змінити те що можна
і мудрості - відрізнити переше від другого. Так от, наша проблемо полягає у неумінні розрізнити перше від другого.
Намагаючись змінити те що змінити не можна, ми зазнаємо невдачу, а отже робимо себе нещасними. Треба по іншому
дивитися на речі. В залежності від того, як ми дивимось на речі, всі БЕЗ ВИКЛЮЧЕННЯ мають як негативні так і позитивні
сторони. Якщо сприймати біль - просто як сигнал певного характеру від органів людини до мозку, наче зі сторони, то він
не буде таким гнітючим. Бо гнітить не сам біль, а неможливість від нього втекти, усвідомлення своєї безпорадності та
страх за майбутнє. Біль зменшується якщо ми покірно її виносимо не намагаючись позбутися від нього, а просто сцілитися. А от якшо ще позбутися страху за
майбутнє, то негативна сторона болю практично щезає. Тобто сигнал що подає орган сприймається мозком, який реагує на нього
виробленням тав подачою речовин які лікують орган. На свідомість чи на почуття щастя у людини це ніяким чином не впливає.
Як же позбутися страху за майбутнє. Якщо ви боєтеся майбутнього, треба категорично міняти свій світогляд. Взагалі нещастя -
поняття видумане людьми його не існує. Лиш задихаючись, ми посправжніму цінуватимемо те що дихали.

Забобон

Цікава річ – забобони. Інколи смішна, але й буває страшна. Одних забобони ведуть по житті, інших штовхають, гноблять, тримають в рабстві. Одні сміються над ними, інші – тремтять і плачуть.

Забобони, як і прикмети виникли в результаті природного людського бажання – «знати більше».

Проводилось спостереження.  Вивчались результати, які потім із уст в уста передавались , з покоління в покоління. Трохи викривлювались, модернізовувались, уточнялись. Взагалі відшукання закономірностей – головне заняття людської свідомості. Лише тоді коли в системі знайдено закономірність, лише тоді можна вважати що система є зрозумілою. Так що щоб зрозуміти світ – ми всюди мусимо шукати закономірностей.

Нерозуміння навколишнього світу – наводить страх робить нас беззахисним.

Отже все життя наша свідомість тільки те і робить, що відшукує закономірності, аналізуючи вхідну інформацію.

Але от тільки до всього в світі знайти закономірність – нажаль нам не дано. Це означало б знати все, а отже володіти світом. Але людина безупину раз у раз намагається зробити те, що з робити не можна, знайти закономірність там, де її не шукати не  треба .

І це все добре коли є здорова межа. Але часто  ця межа стає невидною.

Але люди вірять. Бо так каже більшість, так каже авторитет.  А на запитання чому ти так думаєш – без аргументна тверда відповідь – «бо так є !». І крапка.

І воно дійсно діє! О чуда. Але сила власної сліпої віри заставляє падати на рівному місці після того як чорний кіт перейшов дорогу, або сваритися, після того як розсипалась сіль.

Ну ж звичайно. Розсипалась сіль, впав настрій, нічого не хочеться робити, сидиш в очікуванні сварки. А коли підходить слушний момент, сварка вириваючи з підсвідомості вибухає, і ти ще більше переконуєшся в праведності того забобону. І ще більше віриш.

Люди які потрапили під владу забобону – бідолашні. Їхні вчинки мотивовані не власними бажаннями, а тим як випали кості, кого першого за день побачив…і т.д. У них все життя продиктоване не власним я, а зовнішніми факторами. Їх страшить одна думка піти іншим шляхом. Вони бояться. Вони дуже хочуть щоб все було якнайкраще, ідеально…а виходить чомусь…незавжди так.

Якщо хтось, читаючи це, думає – це не про мене. Я вірю але не настільки. Я не такий вже фанатик. То він помиляється. Якщо він хоча у одне свято вірить, то він вже потрапив під владу забобону. Навіть якщо він впевнений, що це так точно Є! Але треба зрозуміти, якщо це і діє, то тільки через те що ми у це віримо, а не тому що воно діє. Дати б нам такої віри у правельне русло. Щасливий той хто вірить у добрі забобони. Така людина хоч і сліпа, але воістину щаслива!. Але в такої людини є схильність до забобоноувірування, і відповідно існує дуже великй ризик, що колись вона увірує і у погане. А після такого вже вирватись ой як не просто…

Так просто

    Який би я був щасливий, якби рідні та близькі мені люди пообіцяли не оплакувати мене після смерті. І не просто пообіцяли, якби перейняли мою філософію, і зрозуміли врешті-решт наскільки смерть потрібна і рятівна для людства.

    Не страждали. Не картали себе. Наскільки все би було простіше. Я б не боявся так любити, не боявся дозволяти любити себе. Мені було б набагато приємніше бачити їх теплий погляд, усмішку, чисте та вільне серце, аніж гіркі отруйні сльози... нехай і за мною, нехай в мою честь.

    Адже смерть - це спасіння. Спасіння від нудьги вічності. Спасіння від перенаселення. Наскільки приємно розуміти, що ти не помираєш, ти поступаєшся місцем. Просто напросто поступаєшся місцем дітям, яких так любиш. Чому плакати? Чого боятися?

    Ненавиджу коли кажуть : "Він ще стільки всього не завершив", "Він так хотів жити", "Це несправедливо". Адже несправедливо - це вічність, а смерть - це сама справедливість. І раз прийшов час, значить нема нічого незавершенного, значить, що всі справи, які я не виконав, чи не встиг виконати - не були би виконами навіть при житті. Бог бачить наше життя як на долоні, і варто нам лиш зробити вибір, чи ділом, чи помислом, вже наперед відомо до чого той вибір приведе.

    Трагедія смерті полягає у одному - у нашій жадібності. Ми не вміємо віддати те, що навіть ніколи не було нашим, а яке Бог подарував нам, з умовою повернути. І дав безкоштовно. І умова всім відома. І ми всеодно продовжуємо сумувати, ніби нас кинули, ніби нас обманули, ніби наплювали в душу.

    Як би я хотів самому повірити тому, що пишу. Навчитися у себе, перейняти філософію. Навчитися самому відпускати те, що стало частинкою мене самого - своїх близьких. Як би хотів повірити, що цей умовний спосіб написання, колись таки стане дійсним, і світ зрозуміє нарешті, що страждання - в дійсності індикатор неправильного мислення, і страждаючим - необхідно міняти не світ, а всього-навсього власний світогляд.

    Що нема нічого просто так. Що все що відбувається, відбувається не стільки через щось, як для чогось, і кожна мить приносить лише користь, дає урок для подальших життєвих кроків.

Як би я був щасливий...

29.01.12 1:02

...

        Хто є я? Для чого живу? Що я маю? Який я?

        Відповіді на ці складнощі питання виявилась – найпростішими.

        Взагалі, питання поставлене неправильно. Хто є я? але для кого?. Для інших людей, для природи, для Бога, чи для самого себе. Необхідно уточняти. Не існує об’єкта без суб’єкта. Якщо є досліджуваний об’єкт, мусить  бути той хто досліджує.

        Висновок. Хто я? – неможливо дати відповіді на питання, яке складене неправильно. Хто є я для себе – я – це ввесь світ. Ввесь світ що довкола мене – міститься в мені, адже все що я бачу чую відчуваю – в мені…що поза мною – я не дізнаюсь ніколи, бо  все що невідоме – стаючи відомим поміщається в мене і перестає бути поза межами. Єдине, що я можу, це припустити, що об’єкт, що в мені, теоретично може існувати поза мною.

        Для чого я живу?

        Відповідь – щоб жити і робити вибір між добром та злом. Багато людей ставлять за мету життя дію у завершеному доконаному вигляді. Типу: досягти кар’єрного росту, виростити дітей, побудувати дім, зробити внесок в науку. Такі люди часто відчувають страх перед смертю, що їм не вдастсья закінчити справу, що життя виявиться прожитим марно. Треба  ж не досягти кар’єрного росту, а досягати, не виростити дітей, а в ростити їх і т.д. Бо ніхто не може бути впевненим у завтрашнім дні, а хто робить все що в його силах вже сьогодні, і не більше має бути спокійним, адже робити все що в твоїх силах, і змиритися з тим, що від тебе не залежить – є головним правилом життя.  Не можна всі надії зосереджувати у майбутньому, бо майбутнє це лише ілюзія, але і неможна вимагати від себе надзусиль, спішитись встигнути. Встигнути – це вже не від тебе залежить. Головне намагайся.  Людина, котра дотримується такого правила,  ніколи не скаже: « я марно прожив життя».  Адже він жив так правильно як міг, - ось і все що від нього вимагалося.  

         Що я маю? – нічого. Нічого не є моєю власністю, навіть я сам. Бо є той хто може забрати від мене самого себе, не питаючи дозволу. Мною управляють бажання, страх, потреби,різного роду обставини. Я ж не маю нічого. Не маю мами, тата, жінки, дітей, грошей. Вони ніколи не були моїми, і якщо в мене їх хтось забере, то це цілком нормально. Це не несправедливо, це не сумно, це не погано. Коли я втрачу, я подякую, що мав, це не зіпсує мого світосприйняття, не забере віри у добро. Бо кожен дар треба приймати з вдячністю, та розумінням, що він як і ти не вічний. І насолоджуватись ним, ловити кожну мить, поки дар при мені, а коли його не стане – не сумувати а тепло згадувати, що він був. Не можна його недооцінюватися, не можна кидатись дарами, а цінувати.

        Який я є?

        Я красивий чи урод? Добрий чи злий? Чесний чи брехливий? Знову ж таки питання неправильне.

        Який я є для кого? Наприклад для суспільства…

        Перш за все, що не завжди є легко – треба сприймати та любити себе таким як є. Звичайно деякі риси, наприклад характеру, чи якісь переконання змінювати необхідно…але не більше. Не можна комплексувати на рахунок того що змінити не можна. Якщо Бог наділив мене саме такими якостями, значить для чогось це необхідно. Навіть, якщо то здається абсурдним. 

Бути красивим, поняття  відносне. Нам диктують моду та красу так сказати «вища ієрархія». Ми всі тягнемося до канонів, ідеалів, ідолів, не розуміючи, що їх ми творимо самі. Так, фігурна довгонога дівчина, це класно. Всі погоджуються? От якщо більшість погодиться це стане дійсністю, і меншість візьме це як факт. Проблема в тому, що більшість тепер погоджується, не ссилаючись на внутрішнє поняття краси, а на авторитетність законодавців моди. Не дурно у всі часи поняття краси відрізнялося до крайностей. Тай і у народів різних – поняття різне. Це все відбувається підсвідомо, і ми свято віримо, що наша думка – саме наша. Навязування анорексивого блідого ідеалу стало нашестям 21 ст. Ми не усвідомлюємо, що тягнучись за тими псевдо ідеалами, ми залишаємо в меншості нормальних людей. Нормальні люди починають соромитись своєї опозиційності та комплексуючи і собі сідають на різні дієти, стають в черги за силіконом.  Це призводить до ланцюгової реакції, в результаті якою, нормальнх людей стає дуже мало і вони визнаються уродами, в той час як штутчно зуродовані  - еталонами краси.  Згодом через ефект надоїдливості та одноманітності, знову якісь впливові люди вводять поняття нової краси, і все починається спочатку, можливо в зворотньому напрямку. А ми як тупе бидло тільки і мечемся з боку в бік, страждаючи та не вдовольняючись собою. Згадаємо навіть часи середньовіччя, у яких модно були накладні сідниці, та повні жінки. Зараз ми кажемо що то не красиво, не тому що то некрасиво, а тому що ми сліпі ідіоти з промитими мозгами. Красиво – все – що є творінням Бога. І КРАПКА.

Поглянемо тепер з іншого ракурсу.

Я хворий чи здоровий?

Для чого може бути потрібен інвалід, котрий їсти самостійно не може, живе як рослина?  А багато для чого.

       Перше – для прикладу. Завдяки ньому батьки проявляють небачене милосердя доглядаючи та люблячи його, даючи приклад милосердя іншим. 

       Друге – подивившись на таких людей багато людей починають насправді цінувати те, що мають, лише в порівнянні вони можуть відчути дійсно всю ту благодать, якою їх обдарив Бог.            Третє – сила духу – таких людей стає прикладом для наслідування мільйонів, вчить не здаватись. Адже побачивши в їхніх очах життєлюбство, стає деколи встидно за себе і за своє незадоволення життям. 

       Такі люди необхідні суспільству, так як і кожен з нас. Вони такі ж як і ми, але місія в них більша – що через них виявлялося добро. І звичайно вони теж мають вчинити вибір між добром та злом, проте вибір цей їм даватиметься важче, але і буде оцінений стократно.

Сприймати себе таким як є, без комплексів, та без страху до відторгнення суспільством – ось істинне благо. Якщо суспільство відторгує за ознаки якими наділив нас Господь – краще самому віддалитись від нього.

Небілий Невірш

Не бійся втратити життя

На всіх людей один сюжет

Утроба – світ - сира земля

Небійся втратити чого не маєш

Воно не належить тобі

Його тобі дали і заберуть не питаючи дозволу

Одні живуть щоб жити, а інші щоб не вмерти

Життя це все, а смерть лиш мить

Не бійсь свою принести жертву

Хто не віддає, від того забирають

Життя не варте нічого,  якщо його ціль – його збереження

Якщо над ним тремтять, не відпускають

Не плач шо втратив, радій шо мав,

Інакше сльози не припиняться

Інакше втратиш й те що маєш

Як тре, помри,   не будь жлобом

Дай місця іншим народитись

Бо  смерть не зло, бо смерть добро

Все зникне, одне за одним, чи разом

Все що ти ціниш, що любиш, для чого живеш

За що молишся, чому надієшся

Цінуй кожну секунду, через секунду ти її втратиш

Якщо доживеш до того часу, якщо не втратиш більше

Цінуй сьогодні завтра воно помре.

Ти не маєш нічого, все тут не твоє

Як тобі можуть належати люди, речі слова

Коли ти не належиш собі сам                               

Операція "Завоювання степендії"

1 Негайно покинь звичку робити декілька речей одночасно. Складається обманне враження що робиш багато, але справді робиш
менше. Витягни навушники, вирубай музику коли читаєш. Поєднувати можна лише мінімум речей які незалежні між собою. Одна річ
що робиться на автоматі(прибирання вязання і такі інші)+ одна що не виконується на автоматі(але що не потребує надмірної зосередже-
ності
2 Найбільше гнітить і не дає зосередитися обмеження в часі. Усвідом, що не залежно від того чи думатимеш ти чи ні про час робота
швидше не виконається. Єдине, що дає нагадування про час - це недавання розслабитись. Усвідомлення того, що ти робиш все що
в твоїх силах заспокоює. Не картай себе чому скоріше того не зробив, а просто роби. Але коли ми постановимо собі що не
збавлятимемо темп,(за такий то період виконуватимемо певну однакову кількість роботи(по два приклади, по десять сторінок)) тоді
цієї проблеми можна позбутися. Тобто
замість обного великого обмеження, розділяй свій час на менші однакові частинки. По перше це не даватиме тобі змоги збавляти
темп, по друге - приноситиме задоволення, коли ти вкладатимешся в ці свої міні-ліміти.
3 Не працюй надміру. Надмірна захопливість приводить спочатку до надмірної продуктивності, а потім спостерігається зменшення
аж до збитків. Роби за певний інтервал в часі перериви, ходи розвіятися, зміни рід праці(розумову на фізичну і навпаки). Але ні
в якому випадку не з розумової на іншу розумову. Це збє тебе з хвилі, і потім знов затратисться багато часу щоб вїхати.
4 Не думай за інші речі. Те що тебе мучить,чи нагадування про те що ти маєш зробити, краще коректно записати десь на листку,
і викинути з голови, з обіцянкою собі потім в тому ретельно розібратись. Але бажано з питаннями такого роду(ЗА МОЖЛИВОСТІ)
розбиратись до того.
5 Заняття яким ти займаєшся має бути цікавим. Робота проти своїх бажань нищить здоровя як фізичне так і психічне.
Виникає питання, а що, якщо треба - а не цікаво. Як інформація не цікава, то вона засвоюватиметься з труднощами, і легко
забуватиметься. Постарайся побачити заняття з іншого боку. Тобто що ще воно тобі дає окрім прямого свого призначення.Наприклад
розглядай його як розвиток сили волі(потрібна річ), чи роби його з метою доказати що ти не гірший, змагайся з кимось.
Не починай виконувати завдання поки не ознайомишся з його призначенням, що воно тобі дає, для чого тобі воно. І коли знайдеш
хоть клаптик цікавого і корисного для себе - лише тоді починай.
6 Не розсереджуй увагу. Зупинися на одному підручнику, де поступово викладена інформація. Не черпай з багатьох це уповільнює.
Старайся щоб твої знання мали кубічну форму, тобто як широкі так і глибокі. Ні в вякому разі не ширші ніж глибші.
7 Не перемикайся зустрівши цікаву інформацію, запиши її на листку, і після закінчення заняття розглянь детальніше.
8 Краще хоть шось аніж нічого. Нема такої інформації яка б потім тобі не знадобилася, якщо вона хоч трохи торкається теми
твого заняття. Якщо не знаєш з чого почати не сиди склавши руки. Почни з середини з кінця, зроби хоть шось. Заголовок ставлять
в кінці.
9 Позбуться страху перед майбутнім. Нема нічого такого щоб сталося, і з я кого не можна було б користі. Зі всього є користь.
Що б не сталося стається на краще якщо ми правильно це сприйматиме. Коли ми навчимося з всього поганого що стається
черпати для себе користь, позбудимся страху перед майбутнім, то вже навіть сам факт того що ми то вміємо, робитиме нас
щасливими

Сила чи насилля?

Править той хто сильніший.

Чому так?

Більшість скаже, де та справедливість? Якщо він сильніший то чому йому все можна???

Виявляється, як би це абсурдно не звучало, можна. Ну правда не все… Це все так має бути. В чому справа?

Давайте розглянемо світ тварин, світ недоторканий, де не має місця людині… Тут зграєю править сильніший, право на розмноження отримує сильніший, право на здобич завжди отримує сильніший. Звичайно, виникає думка: а слабкі ж теж мають право на щастя. Звичайно мають. Але погляньмо тверезо без емоцій. Чи зможе будь який вовк вести зграю? Ні лише найсильніший. Зробимо виняток допустимо звичайного вовка до володарювання, і що буде? Зграя або замерзне, або вмре з голоду. У ватажка повинен бути найтонший слух, найгостріший нюх та най витриваліший дух. Отже зрозуміло, що б’ючись, вовки не здобувають владу насиллям, вони просто наче грають гру, що визначити найсильнішого.

Так само, якщо б хворі і хилі отримували б право на розмноженні, які б народилися діти? Та за невеликий проміжок часу згинули би всі. Це як на сході, винищили червоного вовка, бо він поїдав оленів, яких вони використовували як тяглову силу. В результаті популяція оленів зменшилась майже в два рази. В чім річ? А річ в тім, що вовк поїдав лише тих хто був слабший і відділявся від зграї, і їх легше було спіймати. Переважно це були хворі олені. А коли вовка не стало, хворі олені почали розмножуватись, в результаті зараза розповсюджувалась. Ось так нема в світі нічого просто так.

Сила це не зло. Насилля це зло. Сильною має бути кожна людина. Звичайно відповідно до її можливостей. І те що люди чинять несправедливо, використовуючи силу, це має слугувати для нас лише стимулом щоб стати сильнішим… І більш не грати роль слабшого. Звичайно не користатись тим, але і не дозволяти щоб тобою користались.