Забобон

Цікава річ – забобони. Інколи смішна, але й буває страшна. Одних забобони ведуть по житті, інших штовхають, гноблять, тримають в рабстві. Одні сміються над ними, інші – тремтять і плачуть.

Забобони, як і прикмети виникли в результаті природного людського бажання – «знати більше».

Проводилось спостереження.  Вивчались результати, які потім із уст в уста передавались , з покоління в покоління. Трохи викривлювались, модернізовувались, уточнялись. Взагалі відшукання закономірностей – головне заняття людської свідомості. Лише тоді коли в системі знайдено закономірність, лише тоді можна вважати що система є зрозумілою. Так що щоб зрозуміти світ – ми всюди мусимо шукати закономірностей.

Нерозуміння навколишнього світу – наводить страх робить нас беззахисним.

Отже все життя наша свідомість тільки те і робить, що відшукує закономірності, аналізуючи вхідну інформацію.

Але от тільки до всього в світі знайти закономірність – нажаль нам не дано. Це означало б знати все, а отже володіти світом. Але людина безупину раз у раз намагається зробити те, що з робити не можна, знайти закономірність там, де її не шукати не  треба .

І це все добре коли є здорова межа. Але часто  ця межа стає невидною.

Але люди вірять. Бо так каже більшість, так каже авторитет.  А на запитання чому ти так думаєш – без аргументна тверда відповідь – «бо так є !». І крапка.

І воно дійсно діє! О чуда. Але сила власної сліпої віри заставляє падати на рівному місці після того як чорний кіт перейшов дорогу, або сваритися, після того як розсипалась сіль.

Ну ж звичайно. Розсипалась сіль, впав настрій, нічого не хочеться робити, сидиш в очікуванні сварки. А коли підходить слушний момент, сварка вириваючи з підсвідомості вибухає, і ти ще більше переконуєшся в праведності того забобону. І ще більше віриш.

Люди які потрапили під владу забобону – бідолашні. Їхні вчинки мотивовані не власними бажаннями, а тим як випали кості, кого першого за день побачив…і т.д. У них все життя продиктоване не власним я, а зовнішніми факторами. Їх страшить одна думка піти іншим шляхом. Вони бояться. Вони дуже хочуть щоб все було якнайкраще, ідеально…а виходить чомусь…незавжди так.

Якщо хтось, читаючи це, думає – це не про мене. Я вірю але не настільки. Я не такий вже фанатик. То він помиляється. Якщо він хоча у одне свято вірить, то він вже потрапив під владу забобону. Навіть якщо він впевнений, що це так точно Є! Але треба зрозуміти, якщо це і діє, то тільки через те що ми у це віримо, а не тому що воно діє. Дати б нам такої віри у правельне русло. Щасливий той хто вірить у добрі забобони. Така людина хоч і сліпа, але воістину щаслива!. Але в такої людини є схильність до забобоноувірування, і відповідно існує дуже великй ризик, що колись вона увірує і у погане. А після такого вже вирватись ой як не просто…